Година спiлкування для учнiв 9 класу

 

«Повинність я над все ушанував,

віддав себе я праці без вагання…»

 

 

Я  мусив дивуватися Вашій енергії, 

витривалості в праці…

                                                   I.  Франко

 

 

 

                              

 

 

Мета:   розширити знання учнів про життя i дiяльнiсть Бориса Дмитровича Грiнченка;  

                 виховувати в них національну свiдомiсть, почуття патріотизму, повагу до людей, якi своє  життя присвятили Україні;

      залучити школярів до роботи з додатковою літературою під час підготовки до години спілкування; розвивати вміння логічно й послідовно висловлювати думки, декламувати поетичні твори, удосконалювати навички виступати перед аудиторією.

 

План

1. Наш  славний  земляк.

2. Бунтiвне  дитинство  дворянського  хлопчика.

3. На  педагогiчнiй  нивi.

4. Вiдомi  люди про  Б. Грiнченка.

5. «I  лежать  без  дiла  руки».

 

Вступне слово та розповідь учителя

 

Немає,  мабуть,  на  свiтi  жодної  людини,  якiй  би  доля  не  посилала  випробувань.  Кожен  по-своєму  ставиться  до  них:  хтось  картає  долю;  хтось  не  витримує  тягара  й  пiдкорюється  iй;  хтось,  не  покладаючи  рук,  не  схиляючи  голови,  йде  їй наперекiр,  намагається   змiнити  не  лише    своє  життя,  а  й  долю  свого  народу,  своєї  Батькiвщини.

 

                                    Праця  єдина  з  недолi  нас  вирве:

                                    Нумо  до  працi,  брати!

                                    Годi  лякатись!  За  дiло  святеє

                                    Смiло  ми  будемо  йти.

 

                                  Смiливо  ж,  браття,  до  працi  ставайте,-

                                    Час  наступає – ходiм!

                                    Дяка  i шана  робiтникам  щирим

                                    Сором  недбалим  усiм!

 

                                     Праця  єдина  нам  шлях  уторує,

                                     Довгий  той  шлях  i  важкий,

                                     Що  аж  до  щастя  i  долi  прямує:

                                     Нумо  до  працi  мерщiй!

 

Цi  слова  належать  людинi,  яка  не  лише  не  скорилася  долi,  а  й  життя  своє  поклала  на  вівтар  перемоги  нацiональної  iдеї.   I  розмова  наша  з  вами  про  нього – письменника,  поета,  лiтературознавця,  перекладача,   суспiльного  дiяча,  автора  першого  «Словника   української  мови», iстинного  патрiота  Украiни – Бориса  Дмитровича  Грiнченка. 

Ми  з  вами  маємо  особливий  привiд  пишатися  тим,  що  цей  великий  син  українського  народу – наш  земляк.  Народився  Борис  Грiнченко  9  грудня  1863  року  на  хуторi   Вiльховий  Яр  Харкiвської губернiїу дворянськiй  родинi.  З  iсторiї  ви  знаєте,  що  саме  в  цей  час  росiйський  уряд  розпочав  новий  етап  русифiкацiї. З  цiєю  метою  Валуєв  видав  циркуляр,  яким  заборонялося не  лише  друкувати  книги  українською  мовою,  а  навiть  вживати  назву  «Україна».  Таким  чином  завдяки  лише  одному  розчерковi  пера  український народ  перетворився  на  малоросiйський. За  таких  умов   не  дивно,  що  в родинi  Грiнченкiв  мовою  спiлкування  була  росiйська.  Батько  навiть  прiзвище   змінив  на  росiйський  манер – Грiнченков.  Та,  не  дивлячись  на  це,  Борис  уже  з 11  рокiв  почав  писати   українською  «всяку  всячину:  вiршi,  повiстi,  драми, навiть  склав  український  словник,  видавав  для  школярiв,  своїх  товаришiв  рукописнi  журнали.  Через  це  зазнавав  чимало  глузувань,  а  часом  i  кари»,  бо  українська  мова  вважалась  «хлопською».

 

Питання до учнів

 

• Як  ви  вважаете,  чому Борис  Грiнченко  добровiльно  виставляв  себе  на  посмiх  перед  дворянськими  дiтьми?

 

Учні висловлюють свої думки

 

Скорiш за все, уже в дитячi роки, давав про себе знати бунтiвний  характер  письменника.  Цю думку доводить  ще  один  факт  бiографiї  письменника.  У 1879  роцi,  пiд час навчання у Харкiвському  реальному  училищi,  вiн був заарештований за «чтение и  распространение»  забороненої книги  С.  Подолинського  «Парова  машина».  На  той час юнаковi  виповнилося  лише  16  рокiв.  Покарання  було  досить  суворим – 1,5 мiсяця в’язниці, а потiм цiлий рiк у засланнi. Не  дивлячись  на  дворянське  походження, арешт  автоматично зачиняв  дверi усіх вузiв  перед  Борисом  Грiнченком.

Такi  обставини  могли   зламати  будь-кого,  а  чи  скорився  їм  юний  письменник?

 

Виступи  підготовлених  учнів

 

Учениця       Юнак  iз  полум’яним  серцем,  яке  палало  iдеєю пробудити  народ  вiд  довгого  сну,   головним  сенсом  i  змiстом  життя  якого  стала  боротьба  за  українську  нацiональну  справу,  не  скорився  долi.  Вiн  свiдомо  обирає  професiю  вчителя,  бо розумiв , що  «сьогоднi  дiти – завтра  народ».  Отож,  пiсля  заслання,  Борис  Грiнченко  екстерном  успiшно  склав  iспити  у  Харкiвському  унiверситетi  й  отримав  спецiальнiсть  народного  вчителя.  Завзято  й  самовiддано  працює  приватним  учителем  на  Слобожанщинi  та  Катеринославщинi.

 

Учень                        Доля  звела  молодого  вчителя  з  Христиною  Алчевською.  На  її  прохання  Борис Дмитрович  разом  з  молодою  дружиною,  Марiєю  Загiрною, переїздить  до  Олексiївки.  Школа,  якою  опiкувалася  Алчевська,  була  земською,  тому  навчалися  учнi  росiйською  мовою.  Грiнченко  не  мiг  вiдкрито  виступати проти  цього,  тому  починає  працювати  над  створенням  україномовного  пiдручника.  У  1888 роцi для  своєї  доньки  розробив  посiбник  «Настина  читанка»,  за  яким  навчав  i  iнших  дiтей.  Наступного  року  вiн  написав  «Граматику». У  той  час  зовсiм  не  було  українських  дитячих  книжок,  тому  люблячий  батько  писав  для  доньки  казки,  оповiдання.

 

Учениця       Школа забирала багато  сили   i часу.  Борис  Дмитрович  працював  по  8-9  годин, але робота з учнями  надихала,  приносила  задоволення. Вчитель велику увагу    придiляв  позакласнiй роботi. Разом з дiтьми випускав рукописний  iлюстрований  журнал  «Думка», в якому учнi могли прочитати висловлювання  мудрецiв,  казки,  пiснi,  оповiдання,  а  до  Дня  народження  Тараса Шевченка – i його  твори.    Щоб  обманути  iнспекторiв,  якi  часто  перевiряли  школу  «дабы  не  допустить  вольнодумства»,  Грiнченко  навчив  своїх  учнiв  вiдповiдати  на  питання  тiєю  мовою,  якою  запитують.  Українськi  книги  були  обгорнутi  в  газету,  щоб  учнi  знали,  що  вони  лише  для  домашнього  читання.  

                                                                                                                                                        Учениця       Дiти, а також їхнi батьки були  здивованi, що така iнтелiгентна, вихована    людина  одягнена у вишиванку та завжди розмовляє  українською  мовою.  Це викликало  неабияку  повагу, тому  селяни  часто заходили до будинку  Грiнченкiв.  На  Рiздвянi  cвята  колядували, засiвали, щедрували, на Великдень приносили куличi. Ще частіше люди  зверталися по лiкарську  допмогу,  бо  на  20  верст  довкола  не  було  медичного  персоналу.

 

Учень     Дивує  працездатнiсть Бориса   Дмитровича.  Не  дивлячись  на  зайнятiсть у  школi,  вiн  не  припиняв   лiтературної  дiяльностi,   вивчив  чеську  мову,  написав  низку  оповiдань  з  народного  життя,  в  основу  багатьох  iз  них  лягли  учнiвськi  твори.  Працював  як  лiтературознавець  над  бiографiями  Квiтки-Основ΄яненка,  Євгенiя  Гребiнки.  Писав  вiршi,  хоча  сам  зiзнавався,  що  поезія – випадкове  явище  в  його  дiяльностi.

 

Учениця       1892-1893  навчальний  рiк  став  останнiм  роком  перебування  у  Олексiївцi.  Христина  Алчевська  часто  говорила:  «Ми  таки  з  вами  стоїмо  на  вулканi».  Розбiжностi  у  поглядах  примусили  Грiнченка  переїхати,  але  учнi  з  вдячнiстю  згадували  його.  Один  з  них  розповiдав,  що  вчитель  «пояснював,  як  треба  любити  людей  i  свою  рiдну  країну,  якої  ми  до  нього  не  знали, що вона у нас є;  вчив  жити прсто, не лiзти в пани, а  жити правдиво i чесно». Отже, педагогічна діяльність Бориса Дмитровича була  конкретним  внеском  у  розвиток  нацiональної  справи.

 

Учень   Борис Грінченко був знайомий з багатьма вiдомими письменниками, суспiльними дiячами. Всi вони по-рiзному ставилися до письменника, бо вiн був принциповою, безкомпромiсною людиною. Але всi без виключення  поважали його за невтомнiсть та наполегливість у працi. Письменник Микола Чернявський говорив про Грiнченка: «Бiльше  працював,  нiж  жив».  Дiйсно,  вiн  не  уявляв  свого  життя  без  працi.

 

                       Прагне i розум, i серце великої працi такої,

                       Щоб i вiкам тим, що будуть, зосталась вона дорогою,

                       Щоб i потомки  далекi  добра  зазнавали  вiд  неї,

                       Звали того невмирущим, хто силу робить її мав.

 

Учениця       Мене  найбiльше  вразили  слова  Iвана  Франка, сказанi про Б. Грінченка. Поет так охарактеризував його суспiльно-полiтичну  дiяльнiсть:  «вiн  належав до тих натур, якi  кидаються збоку в бiк, заповнюють  прогалини,  латають, пiднiмають  зруйноване,  руйнують те, що не так збудоване,  будують  нове,  шукають  способи  пiднять  до  роботи  руки».

 

Вчитель        Плодами  працi  його  рук,  iнтелекту , патрiотизму є переклади творiв  Шiллера,  Гейне,  Пушкiна, Гете, Байрона, Гюго, Чавчавадзе; видавництво газети «Громадська  думка», мiсячника «Нова громада»; створення «Громади», «Просвiти», «Братства  тарасiвцiв».

Останньою  роботою  невтомного  трудiвника  було  видання  у  1909  роцi заключного    4-го  тому  «Словника  української  мови».  68  тисяч  українських  слiв  тлумачились  росiйською  мовою.  За  цю  титанiчну  працю  Б. Грiнченко   був  удостоєний  премiї Росiйськоi Iмперської Академiї Наук. 

На  47-му роцi  обiрвалося  життя  Бориса  Дмитровича.  Ще  багато  мiг  би  зробити,  досягти,  але  смерть  єдиної  доньки  та  внука  пiдiрвала  й  без  того  слабке  здоров’я  письменника.  Туберкульоз  став  прогресувати,  вiдчуваючи  невимовну  тугу  вiн  напише:  «I  лежать  без  дiла  руки»,  i  виникнуть  сумнiви

                               I  вже  чи  дiйду  до  своєї  мети,

                               Чи  зламаний  вмру  серед  шляху,

                               Але  не  покину  до  неї  iти

                               За  правду,  за  волю  все  зможу  знести -

                               I  жити, i  вмерти  без  страху!

Етап рефлексії

Учитель об’єднує учнів у три групи, яким пропонується розв’язати такі завдання:

 

І

                  У статті «Якої нам треба школи» Борис Грінченко писав: «Ми бачимо таку річ, завсігди діти, які вчаться своєю рідною мовою, розумніші, більше в їх хисту й думкою вони моторніші, ніж ті, кому затуркують голову мовою чужою. З чужомовної науки дитина дуже часто стає якоюсь недотепною, важкою на думку».

                  Чи згодні ви з позицією Бориса Грінченка щодо навчання учнів рідною мовою? Обґрунтуйте думку, спираючись на власний життєвий досвід.

ІІ

                  Якщо б вам запропонували познайомити представників іноземної делегації з яскравою особистістю рідного краю, чи обрали б ви для цього постать Бориса Грінченка?

                  Що б розповіли про цю людину?

ІІІ

                  Які риси характеру ви б хотіли запозичити У Бориса Грінченка і розвинути у собі? Обґрунтуйте свій вибір.

Учні представляють результати своєї роботи в групах

Заключне слово вчителя

                  Життя Бориса Грінченка, уся його творчість і різнопланова діяльність були освячені любов’ю до рідного краю і є прикладом невтомного служіння своєму народові. Доречно тут буде згадати один з Грінченкових псевдонімів – Вартовий. Саме вартовим прагнув він стояти на сторожі інтересів рідного народу та його культури, готовий був, як підкреслювали сучасники, кожної миті покласти тіло й душу за його інтереси.

 

 

ІІ

                  Якщо б вам запропонували познайомити представників іноземної делегації з яскравою особистістю рідного краю, чи обрали б ви для цього постать Бориса Грінченка?

                  Що б розповіли про цю людину?

 

ІІІ

                  Які риси характеру ви б хотіли запозичити У Бориса Грінченка і розвинути у собі? Обґрунтуйте свій вибір.

 

Учні представляють результати своєї роботи в групах

 

Заключне слово вчителя

 

                  Життя Бориса Грінченка, уся його творчість і різнопланова діяльність були освячені любов’ю до рідного краю і є прикладом невтомного служіння своєму народові. Доречно тут буде згадати один з Грінченкових псевдонімів – Вартовий. Саме вартовим прагнув він стояти на сторожі інтересів рідного народу та його культури, готовий був, як підкреслювали сучасники, кожної миті покласти тіло й душу за його інтереси.