Сайт учителя історії
Бессонової Наталі Костянтинівни
ТРАГІЧНІ ПЕРЕДБАЧЕННЯ
Напевно, кожен із нас хоч раз в своєму житті задумувався над тим, що нічого не відбувається у цьому світі просто так, що не буває випадкових подій - усе закономірно і давно сплановане на небесах. Якщо ми звернемо свою увагу на події і збіги, які супроводжують нас по життю, можна зробити висновок, що ми йдемо по дорогах буття, визначених нам кимось зверху. Як інакше пояснити ту обставину, що американський письменник Едгар По в 1838 році описав у своїй книзі "Повість про пригоди Артура Гордона Піма" події, які сталися майже через півстоліття в реальності, в 1884 році.
У книзі він оповідає про те, що після корабельної аварії четверо моряків, що врятувалися, залишилися одні у відкритому морі. Виявившись на межі божевілля від голоду, троє з'їли того четвертого, що врятувався. Ім'я його було Річард Паркер. У 1984 році затонув корабель "Магнонетт".
Чотири дивом вцілілих члена екіпажу виявилися на однім плоті. Після довгого поневіряння по морю, доведені до відчаю люди з'їли свого товариша за нещастям. Ім'я цієї людини було Річард Паркер. Та ж історія сталася із легендарним "Титаніком" в 1912 році. За 14 років до трагічних подій вийшла книга нікому не відомого письменника Моргана Робертсона "Марність", дія якої відбувалася на кораблі "Титан" з технічними характеристиками, що практично збігалися з реальним "Титаніком". По волі автора корабель зіткнувся з айсбергом і затонув холодним вечором в квітні. У 1912 році корабель "Титанік" в точності повторив долю "Титану", описаного в книзі. Сталося це також же квітневим вечором. Морганом Робертсоном описані практично усі події, що сталися з "Титаніком", - його корабель також вважався непотоплюваним, з такою ж помпою і галасом виходив у свій перший рейс. збігається навіть кількість пасажирів на борту - і там, і там їх були 3 тисячі. І у книзі, і в реальності, людям не вистачило рятувальних шлюпок. Пояснити усі ці збіги з позиції здорового глузду неможливо. Поки що такого роду передбачення залишаються дивною загадкою.
КОЛИ З’ЯВИЛАСЯ МОДА?
Коли людина усвідомила, що можна не підкорятися традиції, а виразити власні уподобання в одязі?
У середині XIV століття в Європі починається «платтяна революція». Частково вона викликана загальним ускладненням міського життя, а почасти - удосконаленням і спеціалізацією кравецького справи, розділилося до цього часу на дюжину різних професій. Можна помітити, як чоловічий і жіночий костюм приймаються дрейфувати один від одного (це, до речі, запускає і процес «сексуалізації» одягу), а в крої наступають швидкі і все більш довільні зміни.
У XVI столітті культура сама усвідомлює наявність нового явища: одяг змінюється швидше, ніж зношується. Тоді-то виникає саме слово «мода», причому у вкрай зневажливе сенсі: над нею знущаються, нарікають на її непрактичність і безглузду мінливість. Але головний цивілізаційний переворот вже відбувся: на зміну канону, що шукає собі обгрунтування в минулому, прийшла мода, свідомо орієнтується на «новизну». Однак і в цю епоху нові ідеї в галузі дизайну одягу належать її замовникам (між іншим, хоч як дивно це нам здасться, замовниці проявляли тоді менше винахідливості!), кравець же залишається лише виконавцем чужої волі. Протягом XVII-XVIII століть поступово стиралися соціальні відмінності в одязі, але тим більше значення набували індивідуальні смаки і «модність». У цю ж епоху відбувається інтернаціоналізація одягу. Звичайно, Італія, а пізніше Іспанія колись теж впливали на європейський костюм, проте лише Франція затвердила свою гегемонію з повною беззастережною. Мода усвідомлюється суспільством як мотор безперервного кругообігу смаку. «Зміна моди - це податки, що накладаються індустрією бідних на марнославство багатих», - зауважив Ніколя де Шамфор. Чи можна говорити, що хоча б до кінця XVIII століття слово «мода» придбало те значення, яке воно має тепер? Ні!
Лише в 1820-х роках, причому в Англії раніше, ніж у Франції, виникає пошивна промисловість. Як відповідь на повну стандартизацію одягу з'являється професія «кутюр'є» як художника, а не ремісника. Лише в XIX столітті кравець перехоплює ініціативу у замовника. Восени 1857 року англійський кравець Чарльз-Фредерік Ворт відкриває в Парижі, в будинку № 7 по Рю де ла Пе, перший в історії одежний салон, в якому поєднуються риси ательє, магазину і своєрідного театру. Саме йому належить геніальна ідея про те, що нові зразки сукні мають демонструватися привабливими панянками. До речі, лише в XIX столітті жінка забрала у чоловіка статус головного споживача моди.
УКРАЇНСЬКІ ПОВІР’Я
А ви знаєте, що буде, коли розсипати сіль? А чому не можна їсти з ножа, лизати макогона, подавати щось через поріг, руйнувати лелече гніздо, утиратися з кимось одним рушником? Іноді ми навіть не задумуємося над цими "чому?". Настільки міцно вони ввійшли в наш побут. Кожна людина з дитинства й до старості перебуває в полоні традиційних уявлень народу, висловлених у піснях, казках, легендах і переказах, прислів'ях та приказках, загадках, прикметах і повір’ях. Що ж таке повір’я? Коли вони виникли? У них вчуваємо відгомін далеких епох, сонцепоклонницьких звичаїв та вірувань, нашарування елементів християнства. Та найголовніше: у повір’ях закріплена здобута досвідом система знань народу.
Повір’я передають уявлення народу про природу, її явища, час, пори року, про людину та її різноманітну діяльність на основі своєрідного національного світогляду з елементами міфологічного мислення, віри, табу (заборони) й передбачення. Це переважно короткі вислови, що енциклопедично стисло висвітлюють життя природи та людини, нa основі повір'їв створено великий і чарівний світ казок, легенд, переказів, оповідань, звичаїв, морально-етичних настанов. Цікаві з цього погляду народні уявлення про будову світу, окремі явища природи. Зокрема, наші предки вважали, що на небі існує стільки зірок, скільки людей живе на землі; що в кожної людини є своя зірка: коли людина народжується, тоді на небі засвічується нова зоря, а коли помирає — зірка гасне, "падає". Люди навчилися визначати сторони світу й орієнтуватися в часі вночі за зміною розташування зірок, прогнозувати погоду за певними прикметами. Згадаймо хоч би чумаків, їхній нелегкий побут під палючим степовим сонцем і нічним зоряним небом... В усіх землеробських народів можна віднайти сліди культу матері-землі. Українці віддавна шанували землю, називали її: мати, свята земля, мати-сира земля, годувальниця наша; землею клялися — і це були найвірніша клятва, найстрашніший проклін. Землю уявляли живою істотою, яка відчуває біль; її не можна бити, обпльовувати... Казкові богатирі втрачають силу, якщо відриваються від землі, та навпаки, варто богатиреві полежати на землі, як до нього повертається незвичайна, фантастична сила. Цей мотив звучить глибоко символічно, закликає всіх людей бережливо ставитися до землі, шанувати її, повертатися на землю своїх батьків-матерів, бо там, у ріднім краї, людина буває найщасливішою.В українського народу збереглося багато повір’їв про воду, вогонь, місяць, різні явища природи, тварин, птахів, пори року тощо. Здавалося б, усі ці наївні погляди й уявлення давно відійшли в минуле. Та цей багатющий шар української народної культури для окремих людей усе ще є справжнім світорозумінням.
